Я, якій виріс у місті, де вірити в Бога є хворобою, мав справу з такими людьми. За цей час я звикся до того, що я ненормальний. Що треба збирати гроші, а не їх роздавати. Треба красти, а не бути чесним. Хабарі є нормою, а не виключенням. І раз ти є інвалідом, то тим більше мусиш платити. Якась дивна ситуація: раз тебе покарав Бог, то ми з тебе ще здеремо три шкури, ніби Сам Бог так все вчинив!
А тепер я зрозумів, що ситуація трохи змінилася. Вірити стало модно. Церковні предмети стали актуальними. Подорожі по святих містах стали екзотикою для тих, які втомилися від відпочинку у звичайних курортах.
І мені стало сумно, через те, що Святиня стала паплюжити. Як мені огидні ці бабці, які не допускають в Церкву дітей та молодь. Як мені огидні ті, які приходять до Церкви щоб Там керувати і бути, а не служити. Ці люди не тільки не виконують Євангеліє, але і дуже часто вчать іншим як Ним треба жити. Кажуть роздавати, а самі збирають. Вчать молитви, а самі не бувають у храмі. Говорять про Бога, а Його зовсім не знають.
Чого так сталося, що саме ім’я християнина використовують ті, які не належить до Христа! Тепер я розумію чого у Святому Письмі так писали Апостоли та Євангелісти. Бо вони писали до “своїх”. Святе Письмо не є для чужих! Його мають читати ті, які зустріли Христа, а не люди з вулиці. А то виходить така профанація. Якійсь невіруючий починає читати Святе Письмо і що він бачить? Бачить, що Христос одне говорить, а віруючі живуть інакше! Що Церква вчить правильно, а ніхто цього не виконує. Не дивно, що нормальна людина може впасти у шизофренію, коли бачить таку поведінку.
Хай вже з лікарями, які беруть хабарі! Хай навіть з тими, хто відверто краде і дурить народ. Ті, які під Законом, під Законом і загинуть. Але як можна пояснити поведінку священиків, які говорять матері хворої дитини, що це за її гріхи? Як можна виправдати тих, які мають любити, а несуть саму смерть? Тих, які закривають доступ до Самого Джерела своїми особами та своєю поведінкою.
Я зовсім нікого не осуджую. Недавно читав статтю про відхід від Церкви. Тези банальні. Священики керують як хтять, світським нічого не дають. Там нема Бога. Це все так банально і просто. І лише гарна мова статті та реальні цікаві факти звернули мою увагу. Але я не хочу знову писати те саме, що в тисячний раз говорю іншим. Мене самого мучає, що я маю боротися з іншими в Церкві. Боротися зі священиками, які говорять ересі. З парафіянами, які ведуть свою гру. Чого людина не може так просто жити, вірити, молитися? Чому одразу на неї нападають з усіх сторін і то “свої”? І я зараз зовсім не про диявола думаю. Мене мучає і приводить до смутку те, що ми є розділені. Протестанти біжать за грошима і хочуть тут добре жити й при цьому використовують Слово проповіді для збагачення. Ми взагалі сидимо молимося. Про православних я взагалі мовчу. І це при тому, що говорить Папа. При тому, що нам заповідав Сам наш Господь!
Ось і виходить, що якась “бабушка”, яка молиться в церкві, може вважати себе експертом у Божих справах і замість того, щоб любити — вчить, навертає, спасає.
І в такі моменти до мене приходить спокуса влади. О, якби я був священиком. А ще краще єпископом, ні — Папою! Але владою не можна достукатися до серця!
А ще мене пантеличить те, що добрих людей можна знайти поза Церквою. Так вони курять і часто п’ють, але вони роблять. Так я розриваюся між Церквою, Яку люблю і людьми. Хочеться їх вести до Церкви — а нема куди вести. Хочеться змін у самій Церкві, а Там нічого не відбувається! Ось і виходить, що в Церкву я просто ходжу за благодаттю (і дуже добре, що я не є священиком, бо несу там жодної відповідальності), а ця благодать намагаюся рознести серед світу. А люди ведуть себе обачно. Вони не наближаються до Церкви, стоять з далека так щоб не втратити з кругозору Бога, але не більше.
Бо так насправді в Церкві варто лише служити. В Церкву не треба йти для того, щоб пити чай чи збирати гроші і отримувати гуманітарку. В Церкву треба йти молитися, черпати звідти сили і нести цю Любов у свою родину, у своє оточення, у світ.
Я є в Церкві лише для світу. Маєте проповідувати. Не словами, а життям. Досить тих, які вчать. Треба просто робити. Мити підлогу, любити, вислуховувати і навіть розвіювати бздури про Бога. Треба просто жити.
Я не сприймаю Церкву, як матір, яку треба любити, хоч вона і негарна і стара. Для мене Церква це примхлива дівчина, Якій все не так і ти намагаєшся кожного разу Її здивувати. Вона для мене — це повністю паралізований, Якій так потребує Любові, що ти знімаєш свої штани, свою гідність для того, щоб Його розвеселити! Церква для мене Ісус, Якій прагне! Церква це для мене Він!
|
